З кінця XVIII ст. Галичина входила до складу Австрійської імперії і була поділена на 18 округів (дистриктів). Наше село Вівся належало до Бережанського дистрикту. В епоху «освіченого абсолютизму» австрійський уряд провів декілька реформ , що мали позитивний вплив на господарський і культурний розвиток нашого краю. Стосовно освіти, то єпархіальна влада наказала «селянських дітей вчити грамоти» парохам і дяковчителям. По селах почали відкриватися парафіальні школи. У селі Вівся школи ще не було , що видно із звіту про візитацію шкіл Бережанської округи в 1847-1848р.р., де про Вівся нічого не згадано. Про відсутність навчання свідчить і той факт, що єдиним грамотним чоловіком в селі був Севастьян Бемко, який володів 200 моргами землі , протягом 40 років був сільським війтом.

З його ініціативи у 1899 році було розпочато будівництво школи, яке завершили у 1902 році. Приміщення школи поділялося на дві частини: навчальну, де навчалися діти в дві зміни, і житлову - для вчителів, - «професорів», як тоді величали вчителів. До початку першої світової війни діти вчилися в школі українською мовою.

Сиділи в класі за дерев’яними столами і на дерев’яних лавах. Вчили вірші Сидора Воробкевича, Юрія Шкрумеляка, Романа Давидовича, Богдана Лепкого. Писали на індивідуальних табличках крейдою, яка називалася «рисік». Навчання тривало тільки в зимовий час. Селяни не розуміли значення освіти і тому відкуплялися в урядника, щоб не ходили діти в школу. Частина дітей не відвідувала школи через бідність, бо не було за що «вкупити» дітям чоботи і книжку. Але в загальному закон мав виняткове значення для розвитку освіти в Галичині. Так тривало до 1914 року. Події першої світової війни перервали мирне життя галичан, в тому і навчання в школі, але вплинули на формування національної свідомості галицького селянина. Знаковою подією для села Вівся було перебування на перепочинку між боями українських січових стрільців в листопаді 1916 року, коли фронт опинився над Стрипою. Лунали в селі стрілецькі пісні. Замість слів «русин», «руський» стали вживати «українець», мова – українська. В школі знаходилася Пресова квартира. Тут були Лев Лепкий, Роман Купчинський, Микола Голубець, який написав в селі поему «Ой, нагнувся дуб високий», фотограф Осип Куриляс, про якого співається в пісні «Як з Бережан до Кадри» та інші. В бою під Семиківцями загинули чотири стрільці, яких похоронено в селі Вівся і насипано могилу.

Почалася польська окупація. Навчання відновилося, але велося польською мовою. За найменшу провину карали різкою. Могила стала символом українства в селі. Поляки руйнували її, а патріоти вночі відновлювали. Відомо, що вчитель-українець Микола Шараневич з учнями допомагав відновлювати насип.Українські вчителі-патріоти Олексій Пасєка, Микола Шараневич, Марія Блажкевичівна, Мирон Дорош, Петро Усович були витіснені зі школи польською владою і замінені вчителями польського походження.

У 1868 році в Львові виникло товариство «Просвіта», яке мало на меті сприяти народній освіті через видання книжок українською мовою. Пізніше було створене Руське Товариство Педагогічне, яке дістало назву «Рідна школа». По селах виникали філії цього товариства. У Вівсі завідувала «Рідною школою» Сачик Євгенія. Аматорським гуртком керував Григорій Волощук, а хором Григорій Сачик. Викладання курсу історії України, географії України, природознавства, української літератури при Народному домі, інсценізація української драматургії були запобіжними заходами проти ополячення. Навчання в школі було організоване таким чином: перші два класи вчилися по одному році навчання, а 3 – 4 класи – по два роки кожен. В результаті чотирикласне навчання тривало шість років.

В час німецької окупації навчання було перерване і відновилося системно у 1944 р.

Приміщення школи було тісним для всіх учнів, тому навчалися у приватних будинках: Кіналя Григорія, Мазурика Степана, Бабія Валерія. Навчалися в одному класі діти різного віку, з різницею 2 – 3 роки. Так тривало до 1956 року – до шкільної реформи, яка визначала перехід на семирічне навчання, а в 1961 році – на загальнообов’язкове восьмирічне навчання. Школа була розміщена в пристосованих приміщеннях. Умови для навчання створювалися завдяки великим зусиллям педагогічних та технічних працівників, яких очолювали директори шкіл в такому порядку:

1939 – 1941 рр. - Саєнко Василь Феофанович
1944 – 1950 рр. – Гнатина Іван Якович
1950 – 1954 рр. – Бурченя Дмитро Юхимович
1954 – 1955 рр. – Фордзюн Іван Степанович
1955 – 1956 рр. – Мельник Андрій Кіндратович
1956 – 1958 рр. – Чаплянська Ольга Василівна
1958 - 1961 рр. – Дячун Петро Семенович
1961 – 1967 рр. – Корбило Іван Прокопович
1967 - 1972 рр .- Дарморост Василь Варфоломійович
1972 – 1973 рр. – Корбило Іван Прокопович
1973 р. - Рубленко Григорій Кузьмович
1973 р. – Здеб Філіпіна Іванівна
1973 – 1977 рр. - Гуриш Лев Якович
1977 р. – Дунаєвський Юліан Петрович
1977 – 1978 рр. – Шимонович Євген Омелянович
1978 – 1996 рр. – Павлишин Ганна Петрівна
1996р. по н. ч. – Кузів Ігор Романович


При сприянні завідуючого райвно Вацлавського Мирона Володимировича з активною участю тодішнього директора школи Павлишин Ганни Петрівни та голови сільської Ради Осадци Івана Миколайовича у 1986 новозбудоване приміщення типової восьмирічної школи було введено в експлуатацію. Для обладнання нового приміщення меблями, сучасними ТЗН та наочністю доклали великих зусиль також і вчителі: Савка Богдан Іванович - заступник директора школи, Бабій Зіновій Зіновійович, Винницький Микола Миколайович, Дичко Степан Григорович, Зощук Степан Миколайович, Пеляк Олександр Михайлович, Шворак Павло Адамович.

Учні одержали в користування просторі світлі класи, нові меблі, ТЗН, навчальні майстерні, кабінети, спортзал, ігрові кімнати для шестирічок та груп продовженого дня. Сама будівля стала окрасою села та центром культурно – освітньої роботи. Педагогічний колектив школи під керівництвом директора школи Кузіва І.Р. активно організовує учнів на навчання та позакласну, громадську, спортивно – масову, туристично – краєзнавчу роботу.

За час існування з 1944 року школа випустила 1380 учнів;

З них одержали вищу освіту – 94 чол.
Середню спеціальну - 312 чол.
Середню – 988 чол.

Школа і сьогодні йде в ногу з життям.



Кiлькiсть переглядiв: 269

Фотогалерея

Вівсянська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

шкільна, 2, 47673, Тернопільська область, Козівський район, село Вівся, Україна

Дата останньої зміни 17 Серпня 2020

Цей сайт безкоштовний!